Шкіромий" Переклад з рос. Олександра Тарасенка, серпень 1993 р.
Простирадло - утікало, І білизна - хай їй грець, І матрасик, мов карасик, Від мене забрався геть.
Я за мапу - мапа в шафу, Я за пензлик - той нишком І сховався під ліжком.
Я хочу поїсти сало, Відрізаю шмат чималий, Але кляті ті шмати Від мене - під три чорти.
недолугі, І чому всі речі вщерть Заюрмились, схаменулись І сягнули шкереберть.
Чобітки за рушниками, Рушники за мотузками, Мотузки за чобітками, Все батьківське надбання Шаленіє, скаженіє І тікає навмання?
Раптом просто із горища Клишоногий, наче рак, Шкутильгає водомийник І до мене мовить так:
Ти гидкеє, ти бруднеє, Неохайне поросятко, Ти брудніш за сміттєзбірник, У люстерко подивись!
У тебе вапно на оці, У тебе г... на боці, У тебе такі капиці, Що іздерлись ногавиці! Навіть, навіть ногавиці Від тебе забрались геть!
Дуже рано на світанку Миють личко каченята Й пташенята, І шпачки, і пацючки.
Ти єдиний не помився І бруднечею лишився, Тож забрались від бруднечі І панчохи, й чобітки.
Я - шановний водомийник, Славнозвісний шкіромий, Водомийників керівник І мочалок ланковий! Ледве гепну я ногою, І покличу козаків, Водомийники юрбою Всі візьмуть напоготів. Закатують, відшматують Неохайних дітлахів.
І прочуханку жорстоку Запровадять над тобою, У Матвіївську затоку Вмить занурять з головою!
Замантулив в мідний таз, Заволав "Кара - барас!"
Тої ж миті мило, мило Зась! - в волосся - мити зілля, Гілля, рілля і бадилля Підбадьорює:
"Мию, мию сажотруса Пильно, щільно, Чисто, густо! Буде, буде сажотрус Чистий, мов різдвяний гусь".
Тут мочало причвалало І мерщій малечу мить. Ось вовтузить, мов шибало І волає, і ганьбить.
Від збентежених мочалок Я мерщій, немов від палок, І вони чимдуж загалом Нижнім Валом, Верхнім Валом.
Я до Бабиного Яру, Навпростець я повз кошару, А вони - чезез мури, Як підступи ї щури.
Тут назустріч мій коханий, Мій улюблений кацап, Він з Альошею і Ванєй Прямував, неначе цап, І мочалку, наче галку, Він щелепами цап-цап! А затим ногами він затупцював І руками він мене відлупцював "Уходи-ка ты домой", - він мовляв, "Да лицо своё умой", - він мовляв, "А не то как налечу", - він мовляв, "Растопчу и проглочу", - він мовляв.
Я по вулицях борснувся підтюпцем, Втік до водомийника кінець кінцем.
Милом мивсь, цеберком грюкав, Як ударник п'ятиріччя. І багнюку, і гівнюку Відокремив від обличчя.
Тої ж миті капелюх Сів на мене проміж вух, А за ним цукерок купа: "З'їж мене, малеча любо!" А за ними сала шмат: "Поласуй мене, мій брат!" Ось і зошит повернувся, Ось і коник без візка, І абетка з інглиш мовой Станцювали гопака. Шанобливий водомийник, Славнозвісний шкіромий, Водомийників керівник І мочалок ланковий Закружляв мене у танку І, кохаючись, мовляв:
"Ти тепер мені приязний, Ти тепер мені люб'язний, Тож нарешті ти, бруднеча, Шкіромия вшанував!"
Треба, треба, треба митись Вдень і ввечері - то ж ба! Неохайним сажотрусам Ой ганьба, ганьба, ганьба!
Хай живе рушниченько пухкенький і мило духмяне, мов ненька, і кістковий гребінь, і голярський камінь!
Тож мийся, підмийся, голись! Пірнай, виринай, не барись! У лазні, ставку, на болоті, В Гнилім Тикичу, що в Кам. Броді, В Криму і в Карпатах Усюди й завжди Вкраїні хвала - і воді!
--------------------
|